І хоча число книг, картин, вистав, фільмів, присвячених Шевченкові, мабуть, уже значно перевищує кількість написаних ним творів, слова про по чаток знайомства цілком слушні й сьогодні. Його твори постійно притягують дослідників, і не тільки в галузі науки, а й у царині мистецтва. Як наукові, так і мистецькі праці мають два русла: Шевченко-особистість і Шевченко-митець. Певна річ, обидва вони становлять нерозривне ціле. Твори Шевченка завжди актуальні. Про що б він не писав, ідеть ся в них про долю України. А доля України в історичному часі рід ко коли була благополучною. Неважко помітити: щойно з"являлась ілюзія благополучності, надії на незалежність, перспектива націо нального розвитку (1920-ті, 1990-гі), як виникав бунт проти Шевченка. Але коли Україні Сутужно, тоді він знову і знову "тривожить нам сумління" і приходить усвідомлення, що це "вершина націо нальної культури в якнайширшім значенні цього слова" (вислови Євгена Маланюка), а в часи занепаду націєтворчої енергії поети свої думки, сумніви іпечалі звіряють з Шевченком, черпають у нього силу духу. Він же знаходив сили співати у неволі, хоча "кай дани, шаленіючи, бряжчали, / щоб заглушити пісню Кобзаря. / А пісня наростала у засланні. / А пісня грати розбивала вщент. / Прадавній пісні пер&едзвін кайданів - / то тільки звичний акомпане мент". Той передзвін кайданів за радянських часів таки звучав постійно, і Шевченкові твори про Україну та її душителів прочитували зовсім інакше, а то й узагалі ігнорували. "Неважко збагнути, що історичн&і твори Шевченка коментуються з позицій російської радянської, буржуазної, державно-юридичної, вульгар но-соціологічної історіографії, тобто поза контекстом української історії і духовності.
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
