У статті здійснено екскурс в історичному ракурсі щодо виникнення та становлення землеустрою як основного методу організації управління земельними ресурсами. Зазначено, що земля як основний засіб реалізації земельних відносин набуває значення основного фактору розвитку та надає переважного статусу своєму власнику в будь-якому суспільстві, за будь-яких умов чи періоду суспільного розвитку. Незалежно від історичного розвитку господарських форм суспільства, способи виробництва підпорядковуються саме земельним відносинам, а саме тим їх формам, які окресленні та продиктовані відповідним змістом землеустрою. Тобто саме землеустрій скеровує способи використання наявних земельних ресурсів, їх регулювання у чітку і збалансовану систему заходів щодо організації управління та охорони земель. Визначено та проаналізовано позитивні та негативні наслідки щодо зняття мораторію на продаж землі та запровадження вільного обігу земельних ресурсів. Актуалізується постулат, що землеустрій виступає як державний важіль регулювання землеволодіння і землекористування при будь-яких змінах земельних відносин. Практична цінність дослідження полягає в аналізі історичних етапів становлення землеустрою як пріоритетного методу управління земельними ресурсами та хронологічне впоря&дкування основних законодавчих і нормативних актів, які справили свій вплив на формування сучасного типу провадження сучасного землеустрою, а також економічний стан земельно-ресурсного потенціалу на території нашої держави.
