Найвищий злет давньокиївської культури «візантійсько-», або «православно-слов’янської» спільності припадає на історичний період між XII і XIII століттями. У другій чверті XIII ст. колись славна і могутня Київська Русь зазнала страшної катастрофи - на неї обрушилася дика монголотатарська орда Чингісхана, що її автор літописної повісті порівнював з біблійною розповіддю про апокаліпсис. Князівські чвари, дрібна їхня заздрість і ворожнеча, про що писав автор «Слова о полку Ігоревім» й застерігала «Повість временних літ», послабили військову міць Русі та призвели її до фатальної поразки. Щоправда, героїчний опір давньоруського народу все ж був таким сильним, що на ньому захлинулася ворожа навала. Якби Русь не прийняла на себе основний удар орди, то навряд чи так розвинулася б на заході Європи культура і мистецтво періоду середньовіччя та Ренесансу. їй довелося б довго і тяжко, подібно до руських земель, зализувати рани, адже монголо-татарське ярмо не тільки гнітило, а й висушувало душу народу, що став жертвою завойовників. З приводу цього академік О.І. Білецький справедливо твердив, що Західна Європа, за винятком вторгнення арабів у південні її межі, не знала того безперервного натиску зовнішніх ворогів, якого зазнала з перших віків своєї історії давн&я Русь, так само як і її культурна годівниця Візантія - вона впала майже тоді, коли Русь почала звільнятися від татарського ярма.
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
