Здійснено аналіз феномену освітньої парадигми як філософської і як педагогічної категорії. Зазначено вагомість освітніх парадигм для модернізації та розвитку освітньої сфери як каталізатора зрушень та якісних перетворень у ній.
Метою статті стало методологічне обгрунтування освітньої програми в контексті сучасних трансформаційних перетворень у соціумі. Зосереджено увагу на дефініціях «парадигма», «педагогічна парадигма», «освітня парадигма». Наведено дискурс науковців щодо зазначених понять та з’ясовано спільні та відмінні змістові відтінки між ними. Виокремлено та згруповано різні типи освітніх парадигм в залежності від цілей, які вони несуть у своєму змісті. До проведеного аналізу, зазначено, що освітня парадигма завжди, в будь-яку історичну епоху виступає в ролі парадигмальної ідеї розвитку освіти. Акцентовано на тому, що місія педагогіки полягає в зміні та динаміці освітньої парадигми, як такої, що надає підґрунтя інноваційним підходам щодо розвитку освітньої галузі, змісту та організації навчання і взаємодії основних суб’єктів освіти. Зауважено, що в педагогіці бракує метасистемних теорій, системи взаємоузгоджених понять і катего- рій, а натомість домінують емпіричні висновки. Новою інноваційною освітньою парадигмою зазначено - синергетичну&. Освіту можна вважати синергетичною системою, процеси самоорганізації якої цілком доцільно описати такими категоріями, як: біфуркації, флуктуації, аттрактори, дисипативні структури та ін. Зазначено, що розуміння синергетичної парадигми та взаємопов’&язаних з нею методик є дискусійним полем. Доведено, що ця обставина призводить до перегляду усталених, традиційних уявлень про освіту, та є підґрунтям до якісних змін у її розвитку.
