Викладено результати аналізу історії музичного мистецтва у контексті взаємозв’язку емоційного й раціонального. Показано, що вся історія еволюційного розвитку світового музичного мистецтва є процесом складного, діалектичного взаємозв’язку емоційного й раціонального, детермінованого панівним філософським світоглядом конкретно-історичної епохи, що визначало змінюваність мистецьких пріоритетів, їх емоційно-інтелектуальну збалансованість або розмежування з домінуванням раціонально-опосередкованого чи емоційно-чуттєвого. Встановлено, що для первісної культури характерна синкретичність міфологічно-світоглядних уявлень первісної людини, що знайшло відбиток у фольклорній традиції; в осягненні мистецтва Античності давньогрецькими мислителями перевага надаваласьрозуму, що відповідало раціональній, філософсько-світоглядній орієнтації тодішнього суспільства; в епоху Середньовіччя ця тенденція закріпилась у теолого-раціоналістичних пошуках «отців церкви», що знайшло відбиток у різних жанрах церковної музики - релігійної, аскетично спрямованої, суворо регламентованої, емоційно обмеженої; для музичного мистецтва епохи Відродження, сповненого віри в необмежені можливості гармонічного розвитку людини, характерна єдність й збалансованість емоційного й інтелектуаль&ного; мистецтво епохи Нового часу позначилося появою нових художніх напрямів, серед яких - бароко й класицизм. Барочна концепція музичного мистецтва співзвучна традиції епохи Відродження у розумінні головного призначення мистецтва відображати чуттєві&сть реального світу; мистецтво класицизму підпорядковане суворій регламентації, зверненням до людського розуму, а не до почуттів, воно ґрунтується на «раціоналізмі», панівному на той час філософському світогляді; гармонійне поєднання емоційно-особист&існих переживань із глибоким інтелектуальним осмисленням життя становить провідну рису мистецтва романтичної доби; у сучасній музичній культурі спостерігається тенденція посилення раціонального начала.
