У статті проаналізовано соціальну зумовленість змін, які відбулися у статті 209 "Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом" Кримінального кодексу України у зв"язку з прийняттям 6 грудня 2019 року Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". За результатами аналізу пояснювальної записки до відповідного законопроєкту було встановлено, що зміни, внесені вищезазначеним Законом, зумовлені необхідністю приведення національного антилегалізаційного законодавства у відповідність до вимог нових міжнародних стандартів у цій сфері. Водночас аналіз нових міжнародних стандартів у сфері протидії відмиванню коштів та боротьби з фінансуванням тероризму, передбачених, зокрема, четвертою Директивою (ЄС) 2015/849 "Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей та фінансування тероризму", а також Регламентом (ЄС) 2015/847 "Про інформацію, що супроводжує грошові перекази", дозволив зробити висновок, що зазначені міжнародні нормативно-правові акти не містять положень, які обумовлюють зміни, внесені зазначеним Законом до статті 209 Кримінального кодексу України. За результатами подальшого ан&алізу міжнародного антилегалізаційного законодавства встановлено, що Україною неповною мірою були виконані його вимоги, а тому попередня редакція досліджуваної статті неповною мірою узгоджувалася з таким загальноправовим системним принципом криміналі&зації, як принцип міжнародно-правової необхідності й допустимості криміналізації. Далі нову редакцію статті 209 Кримінального кодексу України було проаналізовано на відповідність таким принципам криміналізації, як принцип конституційної адекватності &та принцип про- цесуальної здійсненності переслідування. За результатами цього аналізу було зазначено, що давати остаточну відповідь на питання щодо відповідності змін до цієї статті принципу процесуальної здійсненності переслідування ще зарано, оскі&льки проведений аналіз відповідної судової практики вказує на те, що в більшості випадків притягнення до кримінальної відповідальності за цією статтею має місце або за наявності вироку за предикатний злочин, або у разі одночасного притягнення до кри-& мінальної відповідальності за предикатний злочин та легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом. Лише в одному випадку на підставі угоди про визнання винуватості особу було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 209 КК за& відсутності вироку за вчинення предикатного злочину.
