У статті розглядаються пострадянськість і методологія європеїзації речового права України. Вітчизняне право, у тому числі й речове право, загалом характеризує пострадянськість, що визнається як транзитний період між радянськістю та європейськістю, із властивими правовій системі пострадянськими правовими цінностями, судовою практикою і доктринальними дискурсами, які все ще є досить поширеними і стоять на заваді європеїзації національного правопорядку. Європеїзація положень вітчизняного речового права має на меті впровадження правових норм і формування правозастосовної практики, які забезпечують правову безпеку, гнучкість і захист речових прав відповідно до прийнятних для України загальновизнаних стандартів і найкращих практик у цивільно-правовому просторі Європейського Союзу. Висвітлюються загальне розуміння речового права та співвідношення концепцій numerous clausus і функціонального (сутнісного) розуміння речових прав. Панування над річчю як майновим об"єктом є заснованою на автономії волі визначальною ознакою речового права, визначальним фактором для прогнозування перспектив речового права, незмінним в умовах постійного розширення сфери інтересів, які задовольняються через речові права. Властива сучасному речовому праву тенденція до переходу ві&д концепції автономії волі, визначеної законом, до концепції регульованих речових прав грунтується на ідеї сутнісного (функціонального), а не формально визначеного законом розуміння речових прав. Концепція сутнісного (функціонального) розуміння речов&их прав передбачає визнання речовими правами як прямо визначених законом, так і непоіменованих у законі прав, які за своєю сутністю є речовими правами (так звані "приховані" речові права). Проводиться характеристика принципів і системи речових прав у& контексті європеїзації та рекодифікації. Речовим правам властиві принципи абсолютності, слідування, визначеності зако- ном переліку і змісту речових прав (numerous clausus), переваги (старшинства), публічності. Однакове розуміння й дотримання принци&пів речового права в правозастосовній практиці потребує їх нор- мативного закріплення на рівні загальних норм (загальні положення про речові права) або спеціальних норм щодо окремих речових прав. Актуальним є системне впровадження у вітчизняне право &принципу відкритого переліку речових прав (numerous apertus), згідно з яким унесенню в державний реєстр прав на нерухомість підлягають не лише визначені законом речові права, а й інші права тієї самої природи, навіть якщо вони не зазначені в законі я&к речові права. Речові права в ЦК України доцільно регулювати положеннями окремої книги (Книга третя "Речові права") і послідовно закріплювати в окремих її розділах: загальні положення (розділ I), речі (розділ II), володіння (розділ III), власність (&розділ IV), обмежені речові права (розділ V), фідуціарний фонд (розділ VI), державний реєстр неру- хомого майна (розділ VII).
