Статтю присвячено деяким методологічним питанням, що виникають при лінгвофольклористичному аналізі поетики Мефодіївського перекладу Пісні над Піснями, яку розглядаємо як текст усно-поетичний, згодом опрацьований літературно. Окреслено параметри міжмовної, міжконфесійної та міжетнічної трансмісії за умов значної тяглості в часі. Визначено проблеми, пов"язані з нашаруваннями не тільки темпоральними, але і в межах кількох етнічних традицій, а саме: давньоєгипетської, давньоєврейської, давньогрецької, давньослов"янської. Виділено ряд тропів та стилістичних фігур, що використовуються як засоби організації тексту або вживаються як компоненти для стилістичної симетрії. Це постійні епітети, різні типи повторів, анафор та епіфор, тавтологічних сполучень, плеонастичних сполучень, алегорії, порівняння, екфрасиси, специфічні композити тощо. Можливе залучення до дослідження поширених у фольклорі гіпербол, персоніфікацій, перифразів. Окреслено коло методологічних труднощів. Застережено щодо контрпродуктивності вивчення тропів у відриві від контекстів конкретних творів, в абстрактному позаетнічному континуумі, хоч і в синхронії та діахронії. Якщо в національних літературах, особливо на перших етапах їх розвитку, існують своєрідні жанрові системи, то й у фолькло&рі спостерігаються відмінності в жанрах у навіть споріднених етносів. Звідси необхідність врахування відмінностей між жанрами весільної поезії в давньому арамейському фольклорі та в усних традиціях народів, чиї книжники перекладали поему. Наголошено &на важливості конкретного контекстуального вивчення тропів Пісні над Піснями, адже рух її текстів в часі та просторі – це зміна сприймань їх перекладачами, редакторами, переписувачами, що призводить до зрушень у розумінні та естетичному прийнятті пам&"ятки читачами. Підкреслено, що повну картину можна отримати, лише дослідивши всі національні та етнічні гілки генеалогічного древа пам"ятки. Поставлено питання про місце в такому комплексному дослідженні релігійних алегорично-символічних тлумачень.
