Метою даної статті є дослідження літературного проекту Бориса Акуніна як медіальної системи, що координує історіософскі мотивації автора з метатекстуальними репрезентаціями жанрово-наративних моделей, характерних для сучасної літератури. У якості методологічного ключа застосовується аналіз продуктивної взаємодії сціентистських і фікціональних значень концептів «історії» і «події», а також відповідних когнітивних традицій і практик їх осмислення. Дослідження показало, як «великі» історичні наративи де-монологізуються, зазнаючи коригувальний вплив з боку фікціональних онтологічних і антропологічних моделей. Це робить актуальним звертання до жанрів анекдоту й новели, детективного й авантюрного варіантів історичного роману. Суб’єктно-оповідна система активізує поліфонічні засоби – інтерференції мови й точок зору нараторів та акторів. Художній час і простір створюють безліч варіантів перетинання хронотопів, сюжетних кореляцій і мотивних перекликів. Таким чином, децентрується інстанція автора – він виступає в ролі модератора полідискурсивної безлічі версій ‘історій’ та ‘подій’. Створюється система авторських масок, кожна з яких втілює новий варіант фігури Іншого як носія іншої креативної свідомості, альтернативної історії як мови опису світу.
