У 1991 році, коли Україна здобула незалежність, на її теренах діяла розгалужена радянська військово-музейна мережа, що складалася з різних утворень: музеїв; кімнат (кают) бойової (трудової) слави; червоних куточків. Після розпаду СРСР змістовна діяльність таких інституцій втратила великодержавницький аксіологічно-патріотичний сенс і потребувала національного переформатування. У цей історичний період в суспільстві зароджується і набуває потужного поштовху кардинально осучаснене сприйняття воєнної історії, поширюється активний рух збиральництва і колекціонування військово- історичних предметів, різноманітних варіантів їх пошуку. Такий інтерес стає явищем закономірного розвитку громадянського суспільства незалежної держави, що призводить до виникнення нових суб"єктів у різних інституціональних формах, а саме: музеїв; фестивалів; виставок; клубів; форумів; арт- майданчиків тощо. Саме тому в 1995 році питання належного впливу на формування аксіологічно- патріотичної свідомості військовослужбовців ЗбройнихСил України (ЗС України) з метою забезпечення дотримання норм національної безпеки і оборони вирішилося через процедуру створення відомчого військового музею. Фактично з 1995 року Музей Збройних Сил України, з 1998 року - Центральний музей Збройних С&ил України, а з 2010 року - Національний військово-історичний музей України (НВІМУ) разом з філіями став комплексною музейною інституцією ЗС України, що об"єднала військові музеї історичного виду і науково-просвітницького типу, яка здійснювала науков&о-методичне керівництво модернізованою мережею військових музеїв (музейних утворень) ЗС України.
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
