"Задуха" - збірка оповідань Івана Яцканина побачила світ у Пряшеві 2013 року. Чудова обкладинка з твором Прокопа Колісника – красномовна а відповідна.
Відкриває збірку однойменний твір. Він і поетичний («і душі ріки і землі захлинаються»), і приземлений («відчиняю двері, а мій лютезний лежить на якійсь бабі й двигтить мов двигун. Грюкнувши дверима, біжу до хвіртки, а він у трусах за мною та ще й гукає ВОНО ВСЕ ИНАКШЕ. Як инакше? Лежить на бабі, аж гузиця блищить а він, свиня, каже, що все инакше»), і філософсько-психологічний («туга, змішана зі страхом»). Тут є і промовисті деталі («у широко усміхнених вустах»), і глибоковартісні етичні осяяння буденної душі: «А мати? Здогадалась. Чому ж їй біля серця аж защеміло, коли бармен сказав про попіл на кашкетах у поліцейських. Три тижні тому, як мати померла, а вона призабула про те. ганьба. Забула про урну з її попелом, що чекає десь на креденці, поки вона розкине його там, де заповіла мати. А у матері було дуже просте бажання: -- Там, у селі, розсієш під вікном нашої хати. Забула. Зовсім забула. Але замість виправдання закричала в душі: «Але там вже тепер живуть чужі люди! Яка наша хата? Немає нашої хати». Новельне вивершення твору сягає вагомого чи не апокаліптичного узагальнення: «Це ж був її поп&іл і весь час сипався на її бідну голову».
