Від часу виникнення Василіанського Чину в 1617 р. як структурованого об’єднання монастирів унійної Церкви одним з головних напрямків діяльності його ченців був провід осередків вивчення богослов’я і вишколу майбутніх священиків. У статті подано історичний огляд діяльності василіанських центрів богословської освіти на західноукраїнських землях в XVIII ст. Автор досліджує структуру василіанських богословських студій і тогочасні методи викладання богослов’я. Особливу увагу присвячено аналізу рукописних трактатів про триєдиного Бога василіанських професорів догматики золотої доби Чину. Автор показує, з одного боку, їхню залежність від латинської мануалістики посттридентської доби, а з іншого – оригінальність і високий рівень ерудиції їхніх авторів.
