Центральним питанням, над яким роздумує автор статті, є питання про те, чи залежить право у своїй нормативній силі від моралі. У пошуку відповіді автор звертається до аналізу підходів, які у своїх роботах запропонували відомі теоретики і філософи права,які представляють різні течії праворозуміння. Серед них: Дж. Волдрон, Г. Гарт, М. Грінберг, Г. Кельзен, Г. Радбрух, Дж. Раз, Дж. Ролз, А. Сен, Дж. Фінніс та ін. Автор доходить висновку, що право покликане забороняти, вимагати і уповноважувати, навіть якщо його норми не дотримуються, дотримуються вибірково або не реалізуються в інший спосіб. Правові підстави, або юридичні обов’язки, там, де вони існують і застосовуються, застосовуються рівною мірою до усіх норм і правил, що діють у розглядуваній правовій системі, незалежно від того, наскільки сильно чи слабо вони реалізуються. Правова нормативність у цілому та юридичні судження зокрема не зводяться до суджень будь-якого іншого типу й не є еквівалентними їм, правові судження, за своєю природою, прагнутьбути судженнями іншого типу.
Контраст полягає в тому, що судження про те, чого вимагає закон, є лише передбаченням того, що будуть робити суди, або такі судження претендують на те, щоб вказати, чого вимагає мораль, або ж фактично утверджують певний &вид моральної правди. Яку б підставу не наводив закон, для особи, яка визнає цей закон, така підстава буде мати статус правової – підстави, яка походить від права. Так само, як хтось може мати підстави, які походять з етикету, моди,
гри у шахи або п&евного виду приготування їжі. Існують підстави, характерні для певної практики або нормативної системи.
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
