На рубежі ХХ-ХХІ століть під впливом глобалізації художня література стала помітно втрачати свої позиції, її стрімко почала витісняти документальна література, до якої належить мемуаристика. Поступово мемуари як різновид літера- тури non fiction почали виходити з периферії наукових студій. Спогади С. Єфремова, що досі були маловідомим твором видатного українського вченого, дали змогу краще зрозуміти його постать, формування світоглядних позицій, засвідчили коло періо- дичних видань, які він читав і в яких друкувався. Метою статті є з"ясування ролі журналу "Киевская Старина" у формуванні україноцентричних позицій автора спогадів, окреслення його ролі як секретаря і співро- бітника видання, з"ясування участі у відкритті молодих талантів В. Винниченка таА. Тесленка в українській літературі, простеження взаємин із тогочасною цензурою. С. Єфремов дає розгорнуті характеристики працівників редакції "Киевской Ста- рины", аналізує роль її керівника В. Науменка, засвідчує появу молодого покоління, з яким пов"язує радикалізацію видання. Помітне місце в спогадах відведено власним публікаціям автора в журналі. Він наголошує передусім на тих працях, які спричинили значну полеміку в тодішній пресі ("В борьбе за просвещение", "В поисках новой красоты", "Певец б&орьбы и контрастов", статтю про П. Грабовського, "Праздник украинской интеллигенции"). Автор спогадів згадує про взаємини з тодішніми цензорами, які спотворювали його тексти, вихолощуючи їхню суть. Співпраця С. Єфремова з редакцією "Киевской Старины&" закінчується революційними подіями 1905 року, які спричинили появу низки україномовних видань, сама ж "Киевская Старина", перетерпівши кілька трансформацій, невдовзі зникла, виконавши свою історичну місію.
