Княжа доба (кінець Х - поч. XIV ст.) в історії Давньої Русі слушно розглядається вченими як доба формування та розвитку єдиної загальноруської правової традиції, яка в подальшому дасть основу все більш віддаляючимся одна від одної північно-західній (Новгород та Псков), північно-східній (Володимирське, згодом Московське князівство) та трьом південно-західним (литовській, галицько-польській та молдавській) правовим традиціям. Саме тоді були закладені основні структурні елементи правової традиції, які сьогодні, дещо модернізуючи, можна було б назвати принципами правової системи. Двом рисам законодавства княжої доби і присвячена ця робота. На відміну від усталеного на сьогодні в теорії держави і права підходу по розподілу соціальних регуляторів на правові, релігійні, моральні тощо, середньовічне суспільство відзначалося частковим змішанням цих регуляторів. Перш за все це було пов"язано із взаємною інтеграцією в християнських країнах монаршої та церковної влади. Не була виключенням в цьому питанні і ДавняРусь. Хоча до нас не дійшло жодного нормативного акта, який би надавав церкві право законодавчого врегулювання суспільних відносин, наявні джерела дозволяють стверджувати, що наявність такого права усвідомлювалася князем та суспільством.
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
