The trends of the growing confrontation of international relations and the increasing role of Asian countries in world politics directly affect the issue of China-India interaction in the strategically important region of South Asia. It is clear that the role of the region for each of the sides has a different weight: if India considers leadership in South Asia as a key geopolitical goal, for the PRC it is only one element of the global expansion strategy. Both states are trying to consolidate their influence in the region through various kinds of collaboration and assistance, using bilateral and multilateral formats of cooperation. In particular, at the level of competition of geoeconomic initiatives, China is actively promoting the “One Belt, One Road” project, while India seeks to balance using a wider range of integration tools – SAARC, “NorthSouth”, “Spice Route” and “Look East” policy. However, the Chinese side is achieving success due to great financial opportunities and promises, the needs ofthe countries of the region for external impulses for economic development, the lack of determination in Indian regional politicy, and the rejection by South Asian countries the prospect of Indian domination, key reason of what is various kinds of pro&blems in relations with official New-Delhi. This concerns primarily Pakistan,
which at the same time is a key regional partner of China. Now the regional policy of India has a clear advantage over the Chinese strategy of "geopolitical ticks" only in& Bhutan and tactically in the Maldives. However, Chinese influence is increasingly causing concern among the regional given the growth of financial dependence, the use of so-called “debt-trap diplomacy” and even a demonstration of strength, the most &colorful evidence of what is the experience of Sri Lanka.
Тенденції зростання конфронтаційності міжнародних відносин та посилення ролі азійських країн у світовій політиці напрямку зачіпають проблему індокитайської взаємодії у стратегічно важливому р&егіону Південної Азії. Зрозуміло, що роль регіону для кожної із сторін має різну вагу: якщо Індія розглядає лідерство у Південній Азії як ключову геополітичну мету, то для КНР - це лише один із елементів глобальної стратегії експансії. Обидві держави& намагаються за рахунок різного роду співробітництва і надання допомоги закріпити свій вплив у регіоні, використовуючи двосторонні та багатосторонні формати співпраці. Зокрема, на рівні конкуренції геоекономічних ініціатив Китай активно просуває прое&кт "Одного поясу, одного шляху", а Індія прагне балансувати, використовуючи більш ширший діапазон інтеграційний інструментів - СААРК, "Північ-Південь", "Маршрут прянощів", політика "Дивись на Схід". Втім, успіхів досягає саме китайська сторона завдяк&и більшим фінансовим можливостям та обіцянкам, потребі країн регіону у зовнішніх імпульсах для економічного поступу, відсутності цілеспрямованості у індійській регіональній політиці, несприйнятті країнами Південної Азії перспективи домінування Індії,&що також зумовлено різного роду проблемами у відносинах із офіційним Нью-Делі. Цестосується, у першу чергу, Пакистану, який водночас є ключовим регіональним партнером КНР. Наразі регіональна політика Індії має чітку перевагу перед китайської стратегі&ю"геополітичних кліщів" лише у Бутані та тактично на Мальдівах. Однак китайський вплив все більше викликає занепокоєння серед держав регіону з огляду на зростання фінансової залежності, використання так званої "дипломатії боргової пастки" та навіть д&емонстрації сили, найбільш яскравим свідченням чого виступає досвід Шрі-Ланки.
Тенденции роста конфронтационности международных отношений и усиление роли азиатских стран в мировой политике напрямую затрагивают проблему индокитайского взаимодействия &в стратегически важном регионе Южной Азии. Понятно, что роль региона для каждой из сторон имеет разный вес: если Индия рассматривает лидерство в Южной Азии как ключевую геополитическую цель, то для КНР - это лишь один из элементов глобальной стратеги&
