Мовна палітра ранньомодерної Гетьманщини була доволі розмаїтою і включала канцелярську українську ("проста мова"), латину, польську, російську, старослов"янську, розмовну українську мови. На кожну з них покладалися свої функції. Поряд з уявленнями про власні територію, етногенез, картину минулого, пантеон героїв та антигероїв, мова в Гетьманщині XVII-XVIII ст. також була важливим фактором ідентичності. Метою статті є аналіз функціонування мов/мови в Гетьманщині, виокремлення їх функції та сфери вжитку,визначення мови як маркера ідентичності спільноти/спільнот, що мешкали на її теренах. Методологія дослідження базується на деконструкції текстів - актових і наративних, які побутували в Гетьманщині впродовж означеного періоду. Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні значного масиву текстових джерел, що дало змогу реконструювати мовну ситуацію в Гетьманщині, визначити особливості мовного фактора як маркера ідентичності. Розмежовуючи сфери вживання різних мов у Гетьманщині, ми бачимо їх використання як прямий або опосередкований конструкт ідентичності. Кожна з них займала властиву їй функціональну нішу, саме існування яких було проявом ідентичності соціуму, що проживав у межах Гетьманщини.
