Великобританія вписала у всесвітню історію яскравий приклад трансформації системи колоніалізму у формат Співдружності націй. Успіх деколонізації в перші повоєнні десятиліття, що великою мірою став можливим завдяки активній підтримці двох нових провіднихсвітових держав - США і СРСР, та через занепад Великобританії, визначив її нове становище в міжнародній політиці. Тому повоєнний період 1940-1950-х рр. для країни пройшов під знаком пошуків оновленої моделі зовнішньої політики, у процесі формування якоїзапочатковано процес посилення європейського напрямку та послаблення ролі колишніх імперських володінь. Як і в перші повоєнні десятиліття, коли Великобританія поступилася пріоритетом системи постколоніального впливу на користь європейській інтеграції, так і у сучасних умовах добровільної відмови від участі в ній шляхом виходу з ЄС, правлячі еліти намагаються відродити колишню велич держави. Однак історичний досвід 1940-1950-х рр. показує, що у процесі досягнення глобальних завдань Лондону не варто забувати про регіональний тил у вигляді об"єднаної Європи, котрий не втрачає актуальності як територія інтересів британської міжнародної політики та економіки.
