"«Можна б сказати про нього, що він був птахом, який співав, бо мусить, співає, і пісня та стає йому необхідністю і нагородою. Можна було б сказати, що він був подібним до дерева, яке втрачає листя, терпить, вмирає, навесні знову вкривається зеленню. Але Стефаник був людиною, був поетом. Чиста його душа не заплямувала себе жодною банальною думкою, жодним негідним почуттям. Як на початку був хлопчиком у білій сорочці, так і все життя пройшов, як святий», - такими словами пошановував українського письменника його польський друг Вацлав Морачевський, який ставив новеліста в один ряд із великими творцями світової літератури".
