Селянство, що становило на початок ХХ століття до 90 відсотків української нації, починаючи з худобського стану у Речі Посполитій (широко вживане магнатами та шляхтою щодо українських селян слово "бидло" означає "худоба") і закінчуючи несправедливою і незавершеною земельною реформою 1861 року, проведеною в Російській імперії, завжди мріяло про землю. Ці мрії вкарбувалися в передумови, причини та перебіг усіх революційних рухів нашої історії. Бажання мати власну землю скеровувало антивладні вчинки як окремих представників українського селянства, так і всієї селянської громади. Чого тільки не фантазував дотепний розум українського хлібороба. У травні 1861 року царський жандарм Богданович повідомляв начальству про поширене в Тернах Лебединського повіту "підроблене Положення про селянську волю". Глузуючи з місцевих панів - поміщиці Мамонової і князя Щербатова, - селяни реготали над "пропозицією" царя передати поміщикам очерети і болота, які вони мусять обробляти лише власними силами...