Коло Канева: Дніпро, любов і шана. Шевченкознавиця Зінаїда Тарахан-Береза стала літописцем Тарасової гори і віднайшла останнє місце спочинку зрадливої Ликерії Полусмак, з якою планував ожруження Шевченко
До «Святині», якщо ніколи й не сумнівався в її величі, треба дорости: щоб уміти відрізняти справжнє від показного та чітко уявляти контексти, навіть якщо перед тобою і так грубезна книжка на понад пів тисячі сторінок. Видана ще 1998 року. З її авторкою - маленькою жвавою жінкою, якій нелегко давалася хода навіть із двома допоміжними палицями, — я познайомилася ще 2015-го в Києві на дуже помітному культурницькому заході, де було багато розумних доповідачів. Утім саме слова Зінаїди Панасівни Тарахан-Берези найбільше привернули увагу. З нею - науковою співробітницею Канівського заповідника «Тарасова гора» - ми тоді проговорили понад годину, яких, зрозуміло, мало, щоб розказати про захоплення і роботу всього життя - скрупульозне вивчення канівської історії генія Тараса Шевченка. До речі, це саме канівчанка Зінаїда Тарахан-Береза встановила місце спочинку норовливої і зрадливої у молодості Ликерки Полусмак до кохання старшого Тараса Шевченка, яка згодом до кінця життя спокутувала свою провину, доглядаючи за його могилою. Загалом нині 81-річна шевченкознавиця - авторка тематичних чотирьох монографій та понад 300 наукових статей у вітчизняних і зарубіжних виданнях.
