The title of my presentation, besides being a play on the title of the Coen brothers film, makes it clear that Italy is not exactly the most hospitable environment when it comes to the popularity of arbitration. It is true that statistical data, when available, concern essentially institutional arbitration [1; 7, р. 39] (the empirical data are not really updated. The only comprehensive survey of ADR in Italy concerns 2016; in that year the total number of arbitration procedures carried out by private and public
institutions was 708 (784 in 2015) and can be considered misleading, at least to a certain degree, since nothing is officially known of the phenomenon of ad hoc arbitration, which, apparently, is very popular but escapes survey. In any event, my purpose here is to sketch out some of the reasons why arbitration is still an elitist method for resolving disputes, in general - as we will see - commercial disputes.
Назва роботи, окрім того, що пов"язана назвою з фільмом братів Коен, дає чітко зрозуміти: Італія не є гостинним середовищем, якщо йдеться про популяризацію арбітражу. Статистичні дані свідчать, якщо вони є доступними, то стосуються, головним чином, інституціонального арбітражу (емпіричні дані насправді не оновлюються, єдине всебічн&е узагальнення АДР в Італії було проведено у 2016 р.; у цьому році загальна кількість арбітражних процедур, виконаних приватними та державними установами, досягла 708 (784 у 2015 р.) і можна вважати оманливим, принаймні певною мірою, оскільки офіційн&о нічого невідомо про феномен adhoc-арбітражу, який, мабуть, є дуже популярним, але не враховується під час проведення узагальнення. У будь-якому випадку метою статті є окреслити причини, чому арбітраж все ще залишається елітарним методом урегулюванн&я спорів, загалом - як ми бачимо - для комерційних спорів.
