Параліч історичної пам"яті, або Чому через 87 років німецькі дипломати стали занадто обережними
Рік:
2020
Сторінок:
С. 4
Тип документу:
Стаття
Головний документ:
Україна молода. 11 листопада (№ 110). - Київ, 2020
Анотація:
"Чого не почув Бундестаг. Згідно із законодавством Німеччини, важливі питання виносяться на розгляд Бундестагу, якщо вони наберуть 50 тисяч голосів громадян на підтримку. Завдяки зусиллям тамтешньої української громади зініційована в грудні 2018 року петиція про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу зібрала понад 73 тисячі підписів. Однак державний секретар Міністерства закордонних справ Німеччини Міхаель Рот заявив, що його країна не буде ухвалювати подібний акт з огляду нате, що ця трагедія відбулася до прийняття відповідної Конвенції ООН у 1948 році… При цьому поважний державний чиновник якось не згадав про те, що його країна 17 березня 1982 року визнала актом геноциду винищення циган у роки Другої світової війни, 16 серпня 2004 р. - африканських племен гереро і намо (готтентотів) у 1904-1907 рр., 23 квітня 2015-го - вірмен, а 2 червня 2016 р. - ассирійців у Першій світовій. Природно, вже не йдеться про те, що Німеччина не просто визнала геноцид євреїв у роки Другої світової, а й досі спокутує свою вину перед ними".
