Усна історія - нова парадигма у фінській фольклористиці Технологічний, соціальний і культурний розвиток суспільства призвели до того, що вже в 1960-х роках ставало все важче знайти й записати чистий традиційний фольклор. Поступове зникнення традиційногофольклору примусило збирачів і дослідників шукати інші об"єкти для збирання і зосередитися на контекстуальній інформації. У 1960-х роках був винайдений новий шлях збору матеріалів для фольклорних архівів - проведення масових записів. Це, в свою чергу, генерувало нове поняття - "дані пам"яті", які прирівнювались до "усної історії". Хоча нові види матеріалів були зібрані, вони не привернули уваги фольклористів. Теоретичне осмислення нового матеріалу розпочалося в 1980-х роках. Мета полягала в тому, щоб документувати деякі аспекти сучасного і минулого побуту. Збиралась інформація, яка стосувалася проблем, що залишалися поза увагою офіційної статистики і документації, насамперед, усна історія. Це призвело як до розширення поняття "традиції", так і загального розуміння його суті. З практичної точки зору всі спогади, розказані або написані, можуть бути поділені на певні категорії. Парадигматичні зміни в зборі матеріалів і пізніші дослідження народної традиції також породили новіпоняття: дані пам"яті (=ус&на історія), пригадана розповідь, особиста історія, життєва історія,історична пам"ять тощо. Деякі з цих понять мають фіксоване і загальноприйняте значення, але багато з них перекривають одне одного, або невизначені і використовуються більшою чи меншо&ю мірою із спеціальним значенням.
