У статті подається аналіз вітчизняної та радянської історичної літератури щодо визначення стану наукової розробки питання, пов"язаного із завершенням депортації українського населення з Польщі в УРСР у 1947 р. та прив"язаність до нього ліквідації УГКЦ, як продукуючої сили українського націоналізму. В публікації відзначається, що після закінчення Другої світової війни встановлення кордону між Радянським Союзом і Польщею по так званій "лінії Керзона" ускладнило проживання українців на польській території. Насамперед вчені це пов"язують з переходом до Польщі кількох районів, населених українцями, які за своєю конфесійною приналежністю представляли Українську греко-католицьку церкву. Наявність останньої на зазначених землях, поглиблювала конфронтацію між її вірними та політичними силами Польської Республіки, які звинувачували УГКЦ у підтримці військової структури Організації Українських Націоналістів. Аналізуючи різного роду праці з проблеми реалізації акції "Вісла", у статті йдеться про домовленість міжПольщею та СРСР, яка передбачала обмін населенням на добровільних умовах. Проте, насправді, відзначається, що з самого початку обмін супроводжувався насильством і численними жертвами. На основі різних підходів до вивчення післявоєнної депортаційної п&олітики на польсько-українському порубіжжі автором відзначається початок переселення українців з Польщі ще задовго до 1947 р. Не останню роль у цьому процесі відіграли події саме релігійно-церковного характеру у 1945-1946 рр. в західних областях УРСР&. Йдеться, насамперед, про тотальний наступ на інститут Церкви, як центр національного життя в західноукраїнському регіоні. Львівський собор 1946 р. і ліквідація на ньому УГКЦ лише юридично узаконила процес усунення цієї конфесії із суспільної арени.& Одним із дієвих способів його проведення у прикордонній між Польщею та УРСР смузі мала стати акція "Вісла". У 1947 р., відзначається у статті, виселення українців з південно-східної Польщі вступило вже у завершальну стадію. На підставі різних думок &щодо цього, наголошується на особливій жорстокості депортаційної політики у цей період. Автор наголошує, що польська влада за погодженням з радянським керівництвом консолідувала сили для остаточного завершення акції. В контексті теми статті автор під&сумовує, що одним з аспектів мети переселення частини українського населення Посяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя на захід і північ Польщі, на так звані "повернуті землі" була ліквідацію однієї з найбільших єпархій УГКЦ поза межами УРСР. Причина &так вважати пов"язана з усуненням стратегічного конкурента з політичної та суспільної арени соціалістичної Європи, яка після Другої світової війни опинилася під контролем СРСР. Таку думку, йдеться в публікації, не заперечували й радянські історики. Т&ак само, як і не спростовували того, що акція "Вісла" була спільним проектом Польщі та СРСР, у тому числі й для того, щоб позбутися невигідної для обох сторін греко-католицької церкви. На основі існуючої статистики відзначаються й наслідки акції "Віс&ла", її масштаби та механізм застосування в контексті ліквідації УГКЦ. Йдеться про участь польських та радянських військових формувань в ув"язненні греко-католицьких священиків та вірних. Також відзначається, що під загрозою покарань у стислі терміни& було застосовано репресії проти єпископської Курії Перемишльської єпархії. Для тих, хто намагався уникнути переселення або повертався додому, відзначає автор, створювалися спеціальні відділи міліції, які проводили арешти останніх. Таким чином, у ста&тті йдеться про одну з актуальних проблем у вітчизняній та європейській історіографії, яка лише зараз починає набувати нового осмислення та переусвідомлення.
В статье дается анализ отечественной и советской исторической литературы по определению сос&тояния научной разработки вопроса, связанного с завершением депортации украинского населения из Польши в УССР в 1947 г. и привязанность к нему ликвидации УГКЦ, как продуцируемой силы украинского национализма. В публикации, на существующем в историогр&
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
