У процесі послідовного й об"єктивного вивчення сучасними українськими дослідниками багатогранної політики російського самодержавства на Правобережній Україні в ХІХ ст. серед актуальних напрямків продовжує залишатися дослідження історії створення та подальшого функціонування різних адміністративно-територіальних утворень та чиновництва. Саме вони були носіями та провідниками імперської політики, синхронізуючи свою діяльність з державним прагненням всебічного зміцнення імперської присутності в регіоні. Метою дослідження став розгляд функціональних обов"язків губернських цивільних чиновників, які мали яскраво виражені мілітарні ознаки. А саме: основні засади та завдання їх діяльності, принципи і підходи до формування кадрового складу, ступінь ефективності. Наявність досить потужного армійського контингенту на території краю заставляло місцеву владу вирішувати цілий комплекс питань, пов"язаних з його забезпеченням та облаштуванням. Це вимагало постійного контакту з командуванням та узгодження своїх дій зпотребами військових частин. Владнання таких справ добре вдавалося людям з досвідом служби у збройних силах та знанням її специфіки. Саме такі чиновники ставали надійною опорою російської армії на місцях, поступово витискаючи з повітових посад предст&авників польської шляхти, як потенційно небезпечного для влади елемента. Безперечним є те, що, виходячи із розуміння методу як основи утилітарного історичного пізнання, який поєднує теоретичні знання та конкретні інструменти дослідження соціальноекон&омічних явищ, при вивченні даної проблематики ми скористалися низкою спеціальних наукових методів. Серед них проблемно-хронологічний метод, який вплинув на характер написання статті й дозволив виокремити з масиву аналізованих мілітарно-політичних і г&осподарсько-бюрократичних явищ проблемні аспекти в контексті загального становища Правобережної України в ході поглинаючої інтеграції до загальноросійського державницького простору. Завдяки історикопорівняльному методу нам вдалося відстежити явища і &зміни у силових управлінських структурах, орієнтовані на воєнізований характер і стиль управління у регіоні. Хронологічний метод дав можливість вивчити процес їх становлення, розвитку та специфічних особливостей, притаманних тільки цій частині імпері&ї. Системне вивчення вищезазначеної проблеми дозволило зробити сталі та неупереджені висновки. З"ясовано, що майже з самого початку історії російських губернських управлінських структур на Правобережжі протягом першої половини ХІХ ст. головним і посл&ідовним вектором їх розвитку стала військова складова. Цілеспрямовані намагання максимальної воєнізації місцевих органів влади свідчить про насильницький, окупаційний зміст тодішньої російської влади, яка у випадках найменших загроз існуючому державн&ому ладу розраховувала на застосування військової сили. Доведено, що кадровій політиці на місцях надавалася досить велика увага. Губернатори і генерал-губернатори особисто розглядали і затверджували відставних і відпускних офіцерів на посади в губерн&ських і повітових містах, чудово знаючи про їх низьку професійну підготовку. Однак, загальнодержавницькі колоніальні інтереси вимагали призначати саме представників мілітарного прошарку суспільства, тому що серед багатьох чинників насамперед цінувала&ся надійність та відданість самодержавству.
В процессе последовательного и объективного изучения современными украинскими исследователями многогранной политики российского самодержавия на Правобережной Украине в XIX веке среди актуальных направлений& продолжает оставаться изучение истории создания и последующего функционирования различных административно-территориальных структур и чиновничества. Именно они были носителями и представителями имперской политики, синхронизируя свою деятельность с го&сударственными потугами всеобъемлющего укрепления имперского присутствия в регионе. Целью исследования стало рассмотрение функциональных обязанностей губернских гражданских чиновников, имеющими ярко выраженную военную составляющую. А именно: основные&
