До ліричних віршів святого Григорія Назіанзина треба віднести, зрештою, досить значний підрозділ (з 223 віршів) його епітафій та епіграм. Правда, ці вірші в основному викликають швидше історичний інтерес, ніж літературно-поетичний. При характеристиці часу святого Григорія Богослова і видатних історичних осіб, пов"язаних з постаттю знаменитого отця Церкви родинними узами, дружби або одностайною ревністю у вірі і благочесті, при вивченні суспільного і домашнього побуту, вдач і понять його сучасників ці вірші можуть пролити досить яскраву полосу світла. Але було б помилкою думати, що ці твори зовсім позбавлені поетичного елемента і поетичних якостей. Сам розмір епітафій, що представляє найдавнішу і найпрекраснішу систему віршів, який складається з поєднання дактилічного гекзаметра з пентаметром, певним чином сприяв витонченості їх як поетичних творів. Класичне відчуття гармонії, що лежить в основі цього художнього розміру, вимагало, щоб зміст вірша внутрішньою цінністю думки, деякою повнотою і її округлістю відповідав прекрасній формі, розміру повному, округленому, як досконалий твір грецького різця. Але, само собою зрозуміло, що жвавість, свіжість і художність епітафій та епіграм Григорія Богослова більше обумовлювалися сутністю самих подій, що є п&редметом їхнього змісту, і ще більше внутрішнім настроєм самого поета. Якщо немає і не могло бути в епітафіях його, через сам рід цієї поезії, у власному сенсі поетичної творчості, яка народжується із чистого натхнення або поетичної фантазії, то в ни&х багато зворушливого внутрішнього сенсу, багато найніжніших відтінків почуття любові і побожності, багато морально-ідеального одухотворення, перейнятого глибоко відчутою думкою про мінливість і незначність усього земного.
