"У столиці добратися до Бабиного Яру з центру по прямій лінії метро від «Золотих воріт» до «Дорогожичів» - якихось буквально 10-12 хвилин, третя станція. Вийшовши з «підземки», відразу потрапляєш до плану-схеми Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», який діє з 2007 року. На його території у понад 20 га (!) фактично у двох частинах більше півтора десятка пам’ятних об’єктів: від ідеологічного помпезного за розмірами відкритого лише в 1976 році радянського пам’ятника розстріляним тут«радянським громадянам і військовополоненим» - до пізніше встановлених ромської «Кибитки» (2016) й «Менори» (1991) та десятків єврейських надгробків, об’єднаних у єдину Дорогу скорботи. На неї відразу потрапляєш, якщо заходиш на територію з іншого кінця, залишивши позаду вістря телевишки, - з вулиці Юрія Іллєнка (ще донедавна Мельникова): акурат ліворуч від «олівця», будівлі Суспільного мовника. Зовсім над автодорогою там, за будівельним парканом і в риштуваннях, - пам’ятка архітектури місцевого значення (1892), двоповерховий особняк, який був на початку конторою єврейського кладовища. На інформаційному щиті про реставрацію будинку зазначено, що вона мала закінчитися цьогоріч... 30 травня.
Голова Українського інституту національної пам’яті Антон &Дробович у коментарі «Україні молодій» висловлює сподівання, що в дореставрованій будівлі вже до 80-х роковин трагедії масового винищення киян у Бабиному Яру, тобто через рік, відкриють державний меморіальний музей. Яким він має бути і чи перетинатим&еться з майбутнім музеєм приватного Фонду/Меморіального центру «Бабин Яр», котрий прізвищами художнього керівника Іллі Хржановського і російських бізнесменів у рядах спонсорів не раз уже гучно збурив не лише внутрішньоукраїнський інформаційний прості&р? Намагаємося розібратися у цьому в сумно пам’ятні днів 29 та 30 вересня, в які 1941 року в київському урочищі фашисти проводили масові розстріли".
