"Наприкінці 1920-х рр. молодий фольклорист, учень Климента Квітки та Філарета Колесси, Володимир Харків в експедиціях Слобожанщиною записав зразки місцевої "сліпецької мови". Збираючи впродовж кількох наступних років народні думи й пісні, він не видав друком цих експедиційних матеріалів1, але вони збереглися в архівних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені МТ Рильського НАН України (ІМФЕ). У науковій літературі згадані записи Харкова досі не були об?єктом мовознавчих студій; до широкого обігу їх увів музикознавець Володимир Кушпет, подавши слобожанський сліпецький соціолект з-поміж інших арґо в "Українсько-старцівському словнику (побутова мова)"[18, с. 388-433]. З огляду на таку недослідженість, справа аналізу слобожанської "сліпецької мови", визначення її типологічних і номінативних особливостей на тлі інших українських старцівських арґо є нагально потрібною та актуальною. З Кушпетового словника2 випливає, що до слобожанської "сліпецької мови", як її записав В. Харків, належить приблизно 230 лексем (подаємо кількість без урахування граматичних варіантів слів і деяких словосполук). Щоправда, сам В. Кушпет стверджує, що словник Харкова містить "понад 300 зразків професійного лірницько-кобзарського діалекту Слобожанщ&ини"[18, с. 175], беручи до уваги, очевидно, крім лексем, арґотичні фрази й мікроконтексти. Якщо порівняти ці цифри з іншими лірницькими арґо, слобожанська "сліпецька мова"-кількісно невелика. За підрахунками Олекси Горбача, дедовська мова в записах &Костя...".
