Факт осягнення світу як надлишкової вітальності тексту виявляється неуникненною потребою, наснаженою імпульсами культури, потребою в існуванні та проблематизації існування. Ця потреба виявляється результатом фундаментальних революцій, що були здійснені в минулому столітті, перетворившись на автоматично випрацьовані практики повсякденності. Варто зазначити важливу роль психоаналізу у здійсненні революцій та переоформленні обплутаних метанаративних зв"язків шляхом виходу на рівень патології буття. Одна із таких революцій розпочинається відкриттям знаку та завершується текстом. У статті досліджено певний спектр процесу сигніфікації - від онтології знаку до його емансипації через кінематографічні засоби. Онтологія знаку тріумфує у здійсненій постструктуралістами абсолютизації тексту. Усе виражає себе завдяки читабельності та розумінню. Проте завжди існує місце для трансгресії, що формально гарантує невизнання символічної системи: буття як патологія постає трансгресивним з самого початку, із первинного рівня примітивної візуальної фіксації, коли акт сигніфікації конституюється в невимовній формі присутності. Це семіотичний рівень знаку, що переживає діалектичне впровадження функціональних зв"язків. Наступні рівні відзначаються закріпленням символічної& системи. Лише аудіальний вимір уможливлює емансипацію знаку, що забезпечує вільні варіації гри у присутність/відсутність. Загалом стаття орієнтується на роботи Ю. Кристєвої (що стосується онтології знаку) та Ж. Дельоза (емансипація знаку), водночас &залучаючи дискурси Фройда, Лакана
та Вітгенштайна.
The fact of looking at the world as abundant vitality of text is an indispensable need, which is charged by numerous impulses of culture, for existing and problematizing the existence. This need &happens to be the result of fundamental revolutions made in the previous century and transformed into the automatically operated practices of daily life. It"s necessary to stress the important role of psychoanalysis in making the revolutions (not onl&y in mind) and reshaping entangled metanarrative connections to the extent of pathology of being. One of the revolutions begins from discovering the sign and ends up with the text. This article observes some spectrum of the process related to signifi&cation - from ontology of the sign to its emancipation through the means of cinematography. Ontology of the sign is culminated in the absolutization of text exercised by poststructuralists. Everything expresses itself by becoming readable and underst&andable. Nevertheless, there is a space for transgression prevented from acknowledging the symbolic system: being as pathology is transgressive from the very start, from the primary level of primitive visual fixation when the act of signification con&stitutes itself in inexpressible form of presence. It is semiotic level of the sign which is experiencing dialectical elaboration of the functional relations. Next levels are marked with the symbolic system coming into play. Only with audial dimensio&n it"s possible for the sign to be emancipated by asserting free variations of presence-absence game. This article is basically oriented on the works of J. Kristeva (concerning ontology of the sign) and J. Deleuze (concerning emancipation) while part&ly actualizing the discourse of Freud, Lacan and Wittgenstein.
