"Пам’ять про Другу світову війну протягом усього часу існування радянської тоталітарної системи постійно перебувала під контролем влади, оскільки була важливим засобом легітимізації комуністичного режиму в СРСР. Тому багато проблемних моментів, які суперечили витвореному радянською офіційною ідеологією міфу про «Велику Вітчизняну війну» або замовчувалися, або ж їм давалася тенденційна і часто упереджена оцінка, яка загалом базувалася на відвертій фальсифікації історичних фактів. Одним із таких проблемних питань є вивчення історії українських остарбайтерів. «Остарбайтери» – це радянські громадяни, серед яких значний відсоток займала молодь, що навіть не досягла повнолітнього віку, була направлена німецько-фашистською окупаційною владою до Третього Рейху на примусову працю. Ця проблема у радянській історіографії майже не досліджувалася. З погляду тогочасної сталінської ідеології, такі люди були «зрадниками Батьківщини», а їх досвід праці на ворога не вписувався в офіційну героїко-патріотичну версію війни. Особливому замовчуванню також підлягало і дослідження подальшої долі колишніх остарбайтерів після їхнього звільнення з німецького полону. Значний відсоток стали полоненими сумнозвісного ГУЛАГУ, а над більшістю на все життя закріпилося тавро «небла&гонадійних». Слід звернути увагу і на те, що чимало документів, які стосувалися остарбайтерів, з ідеологічних міркувань зберігалися в архівах КДБ і не були доступні для наукового опрацювання".