Актуальність дослідження зумовлена кризою національної ідентичності, яка спостерігається в Україні останніми роками, проблемою повернення історичної пам’яті та пришвидшеними темпами еміграційних процесів у нашій країні. У статті здійснено панорамний огляд культуротворчої діяльності відомих українських хорових диригентів в умовах таборів Ді?Пі після Другої світової війни – Нестора Городовенка (Німеччина), Лева Туркевича (Австрія), Степана Гумініловича (Італія). У «таборовий період», що був важливим для збереження традицій хорового співу, хори українських емігрантів виконували важливу суспільну місію – гуртували розпорошену національну громаду, виховували в неї сентимент до рідної пісні, яку розглядали як могутній засіб протидії денаціоналізації, асиміляції. Культуротворча місія українських хорів полягала у збереженні вітчизняної хорової літератури і традицій хорового співу, пропагуванні української музичної культури в іншомовному середовищі.
