Короткий «таборовий період» 1945-го - початку 1950?х років, коли майже 200 тис. українських переміщених осіб, уникнувши примусової репатріації до СРСР, перебували на теренах Західної Німеччини й Австрії, має непересічне значення в історії української еміграції ХХ ст. У цьому відтинку часу вперше в тісному контакті зійшлися, розділені впродовж століть, мешканці різних частин України, колишні польські й радянські (у меншості) громадяни, а також представники «старої» (міжвоєнної) еміграції – особи з різними політичними поглядами, відмінним (між)воєнним досвідом, різного віку та рівня освіти. Вирішальним фактором для об’єднання цієї гетерогенної групи у транснаціональну спільноту виступала українська національна ідентичність її представників, а також позиція відстоювання державної незалежності України. В умовах таборів Ді-Пі, під військовою адміністрацією союзників, українські переміщені особи користувалися політичною свободою, неможливою в радянській Україні, що знайшло вияв у бурхливих процесах політичного й інтелектуального життя, у розвитку національних навчальних і наукових структур. Короткий, проте насичений подіями «таборовий період» вирізняється амбівалентними процесами консолідації та конфліктизації, виявами порозуміння або ж взаємної недові&ри. За цих обставин мали місце спроби осмислення та вироблення різними політичними силами стратегій боротьби за державно-територіальне й ідейне визволення України, адже нові політичні реалії ставили перед екзильними політиками нові виклики, на які до&водилося шукати відповідей. Водночас активно розвивалося культурне життя: значні інтелектуальні сили, що перебували в еміграції, докладали зусиль для національної консолідації строкатої громади й виховання молоді. У статті окреслено основні риси, що &визначали характер діяльності й особливе значення української громади переміщених осіб (Ді-Пі) як транcнаціональної спільноти, та визначено роль і місце цього періоду як у загальному розвитку української еміграції, так і в українській історії ХХ ст. &загалом. Виявлено, що ключові процеси політичного й інтелектуального характеру, які відбувалися в середовищі української еміграції впродовж другої половини ХХ ст., мали витоки в її «таборовому періоді».