"Ця стаття мала вийти влітку 2015 року. Пройшов понад рiк після Євромайдану, який змінив багатьох людей. Під час Революції гідності зародилося багато ініціатив, які до певної міри стали одними з символів Майдану. Що з ними сталося через рік, у 2015 році? Чи вдалося розширити дух Євромайдану по громадах та інших країнах, чи все завершилося там, де і почалося? Саме з такими запитаннями п’ять років тому я як журналістка «України молодої» обдзвонила низку активістів, які створили та реалізовували на Майдані цікаві проєкти. Через певні обставини стаття пролежала весь цей час у моєму архіві. Та загибель Тараса Матвіїва - одного з героїв публікації, підштовхнула розшукати її і все-таки опублікувати. Бо сьогодні це вже новітня сторінка історії України, а не просто «ще одна стаття». На початку літа 2015 року війна на Донбасі була у розпалі, уже були перші сотні загиблих від рук російських загарбників. Та багато хто вірив, що ще трохи - і все завершиться нашою перемогою, сформуюся нові лідери. Серед тих, хто уце вірив, був і Тарас Матвіїв. На момент підготовки цієї статті він пішов добровольцем у Курахове, недалеко від Мар’їнки, згодом у складі підрозділу «Карпатська Січ» воював на передовій у селищі Піски біля Донецька. Тоді Тарас Матвіїв наполіг ніде не& згадувати, що є добровольцем, «напиши, що я - військовий волонтер, а доброволець - це «опечатка», так треба для конспірації», написав мені у повідомленні. Батьки Тараса не знали, що він захищає Україну зі зброєю в руках в окопах Донбасу. 25 червня 2&015 року Тарас Матвіїв надіслав мені свою фотографію, підписавши: «Це Піски-2015. Коли таємне стане явним». Лише друзі знали, що він на передовій, для батьків і всіх інших у 2015 році він був військовим волонтером і засновником громадської організаці&ї «Пошукова ініціатива Майдану». Громадська організація «Пошукова ініціатива Майдану» - альтернатива правоохоронним органам".
