Стаття присвячена взаємозалежній ідентифікації міста і парку, яка здійснюється шляхом візуалізації протилежності їх сутнісних смислів. Проаналізовано підстави для розгляду міста як простору відтворювання власне людського та необхідності його адекватного, сутнісно орієнтованого, міждисциплінарного вивчення. У цьому контексті парк розглянуто як візуальний легітиматор міста, місто ж - як відкриту динамічну структуру, що потребує різнорідних, у тому числі непрямих, ідентифікаторів. Таким чином, пропонується нова - кореляційна - модель їх дослідження, побудована на здатності візуальності фіксувати і передавати смисли.
Статья посвящена взаимозависимой идентификации города и парка, которая осуществляется путем визуализации противоположности их сущностных смыслов. Проанализированы основания для рассмотрения города как пространства воссоздания собственно человеческого и необходимости его адекватного, сущностно ориентированного, междисциплинарного изучения. В этомконтексте парк рассмотрен как визуальный легитиматор города, город же - как открытая динамическая структура, которая нуждается в разнородных, в том числе непрямых, идентификаторах. Таким образом, предлагается новая - корреляционная - модель их исследования. Отдельное внимание в связи с этим уделе&но визуальности в её способности фиксировать и передавать смыслы.
The article is devoted to the interdependent identification of the city and park, which is carried out visualizing the opposition of their essential senses. In order to manage the tra&ditional models of their consideration as separations, situationally constituent within the territorial union, the bases for examining the city as a space for the restoration of the human being and the need for its adequate, ontologically based, inte&rdisciplinary studies, have been analysed. In this context, the park is considered as a visual legitimator of the city; the city is like the open dynamic structure that is in need of different, including indirect identificators. In such a way, a new &- correlational - model of their study has been proposed, built on the visual ability to fix and covey the meanings. The visions of the city as the dominant territory of modern human implementation have real foundations resulting in the development o&f the relevant theoretical discourse, which is intended to find correct explanations. At this point, there is a connection of the city in its comprehensive value with the unified human being, which is the epicenter of the human matter realization - a&nd in the processes of its permanent resurrection, and its own creativity as well. The force field of their attractive interaction foremost are man-made locations of the unutility nature, which represent the internal resource of decoding the humanist&ic symbolic signs. Absolute leaders in this essence are the parks designated in the city-building in the capacity of all recreational areas. In the visible picture of the city - its multivisuality - they have special words expressed by the way of vis&ualization. Their use is optics directed to the depth of the human being. The park, built into the urban system, sharpens it as much as possible, facilitated by the controversy with the garden, in the visual text of which it fulfills a human saving f&unction. Simultaneously, the park visions crystallize the semiosis of the city as a space of life-saving pragmatics.
