Стаття присвячена вивченню процесу первинної урбанізації як контексту трансформації візуальних практик. Це передбачає довгострокову перспективу вивчення міста як медіатора великої традиції. Народна культура в процесі формування цивілізації диференціювалася на сільську та міську. Місто стало простором формування нових культурних стратегій: осмислення, впорядкування та управління. Це потребувало зміни й антропологічної моделі. Якщо візуальні практики маленької традиції були включені в де-диференційовану структуру чуттєвих орієнтацій маленької культури, то велика традиція міської культури передбачала включення в свій простір через споглядання. Тим самим видовище отримало функцію управління підлеглими, а візуальні практики вирвалися з субстрату людських здібностей та отримали привілейований статус в ієрархії чуттєвих орієнтацій.
Статья посвящена изучению процесса первичной урбанизации как контекста трансформации визуальных практик. Это предполагает долгосрочную перспективу изучения города как медиатора большой традиции. Народная культура в процессе формирования цивилизации дифференцировалась на сельскую и городскую. Город стал пространством формирования новых культурных стратегий: осмысления, упорядочения и управления. Это требует изменения и антроп&ологической модели, кроме того, трансформации роли визуальных практик в структуре чувственных ориентаций человека.
The article is devoted to the study of the process of primary urbanization as a context of transformation of visual practices. This im&plies a longterm perspective of studying the city as a mediator of the great tradition. Folk culture in the process of formation of civilization was differentiated into rural and urban one. The city has become a space for formation of new cultural st&rategies: comprehension, ordering and management. This required changes in the anthropological model. If visual practices of small traditions were included in the de-differentiated structure of sensual orientations of small culture, the big tradition& of urban culture supposed inclusion in the space through contemplation. Thus, the spectacle has received the function of subordinate management, and visual practices have been pulled out of the substratum of human capabilities and received a privile&ged status in the hierarchy of sensual orientations. For this perspective, methodologically significant is the understanding of the opposition of the city as a village/city, which was formulated as the basic American sociologist R. Sennett. It was he& who edited the anthology of the classic essay on urban culture, which offered a classification of the German and Chicago Schools of Urban Studies. This classification itself has become widely recognized and does not cause controversy. Our work will &focus on this body of work, which not all are known to domestic researchers of the city. Particularly basic in this context will be the work of representatives of the Chicago School of R. Redfield and M. Singler. The purpose of the article is to stud&y the transformations of visual practices in the process of primary urbanization. The dominant of visual practices of urban space is torn from the unity of sensory orientations of folk culture with its ritualized way of selfgovernment and becomes a w&ay of ordering and managing in the situation of primary urbanization as the basic process of formation of civilization in general. In the process of primary urbanization, the city becomes a medium between: governors and subordinates, man and state, c&ulture (as a small tradition) and civilization (as a large tradition).
