У статті на основі класичних та сучасних філософських напрацювань концептуалізується ідея ніжності як одного з ключових атрибутів дискурсу романтичної культури любові. Автор відзначає, що ідея близької спорідненості любові і ніжності сягає часів Античності, а саме платонівського "Бенкету". Через детальний аналіз фрагмента даного діалогу [Symp.195d-e] обґрунтовується думка, що, проявляючи себе як атрибут любові, ніжність має потужний гносеологічний потенціал, що виражається у можливості більш глибоко пізнавати Іншого. З урахуванням розрізнення вербального і невербального аспектів прояву ніжності у романтичній культурі любові висвітлюються їхні спільні та відмінні риси. Якщо вербальний аспект - це не просто слова, епітети або метафори, а елементи вла-
ди, то невербальні прояви ніжності визначаються як свого роду "слова, промова" до Іншого. Детальне розкриття феноменології ніжності доводить, що вона має інтеріорний та екстеріорний рух, відтак є потреба не лише дарувати ніжність, але й приймати від тієїособистості, яку ми любимо.
В статье на основе классических и современных философских трудов концептуализируется идея нежности как одного из ключевых атрибутов дискурса романтической культуры любви. Автор отмечает, что идея близкого родства любви и &нежности восходит ко временам Античности, а именно платоновского "Пира". В подробном анализе фрагмента данного диалога [Symp.195d-e] обосновывается утверждение, что, проявляя себя атрибутом любви, нежность имеет мощный гносеологический потенциал, кот&орый выражается в возможности глубже познавать Другого. Исходя из различия вербального и невербального аспектов проявления нежности в романтической культуре любви освещаются их общие и отличительные черты. Если вербальный аспект - это не просто слова&, эпитеты или метафоры, а элементы власти, то невербальные проявления нежности определяются как своего рода "слова", "речь" к Другому. Через подробное раскрытие феноменологии нежности доказывается, что она имеет интериорний и екстериорний векторы, по&этому есть потребность не только дарить нежность, но и принимать от той личности, которую мы любим.
Based on classical and modern philosophical works, the article conceptualizes the idea of tenderness as one of the key attributes of the discourse of& a romantic culture of love. The author notes that the idea of a close relationship of love and tenderness dates back to antiquity, namely the Platonic "Symposium". By analyzing in detail a fragment of this dialogue [Symp. 195d-e], the statement is s&ubstantiated that, manifesting itself as an attribute of love, tenderness has a powerful epistemological potential, which is expressed in the possibility of knowing the Other more deeply. Distinguishing between the verbal and non-verbal aspects of th&e manifestation of tenderness in a romantic culture of love, their general and distinctive features are highlighted. If the verbal aspect is not just words, epithets or metaphors, but acts as elements of power, then non-verbal manifestations of tende&rness are defined as a kind of "words", "speech" to the Other. Revealing in detail the phenomenology of tenderness, it is proved that it has interior and exterior vectors, therefore there is a need not only to give tenderness, but also to accept from& the person we love. Conclusions of the article. Being an attribute of a romantic culture of love, tenderness is the basis of its versatility in human destinies. Tenderness as one of the components of love, helps two loving people to know each other &even more, especially regarding the vulnerability of participants in the discourse of love. Tenderness in the context of the discourse of the romantic culture of love is manifested in two aspects - verbal (gentle and affectionate words, epithets, met&aphors) and non-verbal (kisses, hugs, touches). These two aspects of tenderness, being specific in manifestation, do not essentially contradict each other, but, on the contrary, complement each other, thus making a complete and true discourse of love&
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
