"Дійсно, вони були одними з перших у часи «совєтской власті» українцями у Донецьку. У тому Донецьку, точніше Донбасі, який Олесь Гончар радив віддати Росії: «Хай вона ним подавиться». Цей факт підтвердив недавно письменник Василь Шкляр. Сучасний Донбас - це «порожній горіх» або ж «вичавлений лимон», писав Вітольд Фокін. Пригадую 1964 рік. Фестиваль українських фільмів у Донецьку. У головному кінотеатрі Донецька виступає Іван Миколайчук, розповідаючи про фільми «Сон» та «Тіні забутих предків». Каже, що про ці фільми глядач не буде говорити десь на кухні, це фільми для обговорення яких потрібна урочиста обстановка. І раптом якась потвора заревіла на весь зал: «Гаварі па рускі!» Іван знітився і став говорити не властивою йому мовою. На українців-шістдесятників жителі Донецька сичали у транспорті, магазинах, кінотеатрах, скрізь тільки за те, що вони говорили українською. Отже, хто були ті, хто «за свою любов тяжкі дістав кайдани»?".
