У статті аналізуються дозвіллєві практики як зовнішні прояви професійно-класової ідентичності. Визначається ступінь наукової розробки обраної проблематики. Підкреслюється залежність між класової ідентичністю і класової позицією. Серед дозвіллєвих практик акцент зроблений на туризмі і його зв"язку з професійно-класовою ідентичністю. Розглядається теорія "цивілізації дозвілля" Ж. Дюмазедье і витоки традиції емпіричного вивчення класів У. Уорнера. Дозвілля розглядається як сукупність видів діяльності, якими людина займається за своїм вільним вибором з метою відпочинку і розваг, збагачення знань і розвитку творчих здібностей після звільнення від роботи і обов"язків по відношенню до сім"ї і суспільства. Волонтерство в статті розглядається як прояв серйозного дозвілля по Р. Стеббінсу. Також волонтерський туризм в роботі представлений як вид туризму, задля якого не потрібно витрачати багато коштів або який є взагалі майже безкоштовним. Класова ідентичність визначається в традиції неомарксизма, зокрема черезрід занять. Як емпіричний індикатор роду занять обрано кодифікатор ISCO-88. Це порядкова шкала, в якій професії, попередньо закодовані за класифікатором ISCO 88, об"єднані в 9 категорій за рівнем необхідної кваліфікації і відповідних компетенцій. Зв"&язок між родом занять і дозвільний практиками перевіряється на даних моніторингу Інституту соціології НАН України, зокрема на його результатах, отриманих в 2016 році. Формулюються висновки щодо проявів професійно-класової ідентичності в дозвіллєвих п&рактиках. Тип дозвілля і ставлення до свого вільного часу стають важливими показниками приналежності індивіда до певної соціальної верстви. Через дозвіллєві практики людина ідентифікує себе з певним класом, завдяки чому суб"єктивний клас співвідносит&ься з об"єктивним, що було проілюстровано, зокрема, наявністю зв"язку між дозвіллєвими практиками і родом зайнятості респондентів.
