У рамках статті характеризується політичний інституційний дискурс як інструмент впливу на маси і маніпулювання їх свідомістю, настроями, поведінкою в інтересах невеликої групи людей, які іменують себе політичною елітою суспільства. Політичний дискурс розглядається у вузькому значенні - як дискурс конкретного політика (у даному випадку Д. Трампа), що представляє республіканську партію США. На матеріалі інавгураційній промові Трампа, яку він виголосив 20 січня 2017 року, розглянуто комунікативні тактики:аргументації; ідентифікації; інтимізація; позитивної самопрезентації; звинувачення; сакральної символізації; об"єднання суспільних зусиль та спонукання до кооперації з владою; позитивного прогнозування, котрі реалізуються за допомогою вербалізацій тих чи тих комунікативних ходів. Такі традиційні стилістичні фігури, як анафора, епіфора, антитеза, триколон та ін. широко задіяні в ролі кінцевих вербалізацій маніпулятивних інтенцій адресанта. Причому анафора концентрує увагу слухачів на вихідній авторськійустановці, а епіфора - фокусує увагу реципієнта на наслідках дій, на їх бажаному результаті. Імпліцитною основою дискурсивного розгортання комунікативних тактик слугують етико-духовні цінності американського народу, які політик використовує у своїх к&омунікативних цілях з метою досягнення потужного впливу на цільову аудиторію. Як видається, структура маніпулятивного впливу на вербально-семантичному і глибинно-когнітивному рівнях політичного тексту жанру інавгураційної промови буде мати приблизно &один і той самий характер, що необхідно довести на основі безпосереднього дослідження інших політичних промов політиків, котрі належать різним політичним культурам. Ключові слова: політичний дискурс; маніпуляція; комунікативна тактика, комунікативний& хід, теза, антитеза, синтез, повтор, анафора, епіфора, імпліцитна семантика, американські цінності
В рамках статьи характеризуется политический институциональный дискурс как инструмент воздействия на массы и манипулирования их сознанием, настро&ениями, поведением в интересах небольшой группы людей, именующих себя политической элитой общества. Политический дискурс рассматривается в узком значении - как дискурс конкретного политика (Д. Трампа), представляющего республиканскую партию США. На м&атериале инаугурационной речи Трампа, произнесенной 20 января 2017 года, рассмотрены коммуникативные тактики: аргументации; идентификации; интимизации; положительной самопрезентации; обвинения; сакральной символизации; объединения общественных усилий& и побуждения к кооперации с властью; положительного прогнозирования, - которые реализуются с помощью вербализаций тех или иных коммуникативных ходов. Такие традиционные стилистические фигуры, как анафора, эпифора, антитеза, триколон и др. широко зад&ействованы в роли конечных вербализаций манипулятивных интенций адресанта. Причем анафора концентрирует внимание слушателей на исходной авторской установке, а эпифора - фокусирует внимание реципиента на последствиях действий, на их желаемом результат&е. Имплицитной основой дискурсивного развертывания коммуникативных тактик служат этико-духовные ценности американского народа, которые политик использует в своих коммуникативных целях с целью достижения мощного воздействия на целевую аудиторию. Как п&редставляется, структура манипулятивного воздействия на вербально-семантическом и глубинно-когнитивном уровнях политического текста жанра инаугурационной речи будет иметь примерно один и тот же характер, что необходимо доказать на основе непосредстве&нного исследования политических речей других политиков, принадлежащих различным политическим культурам.
The article describes the political institutional discourse as an instrument for influencing the masses and manipulating their consciousness,& moods, behavior in the interests of a small group of people who call themselves the political elite of society. Political discourse is considered in a narrow sense - as a discourse of a specific politician (D. Trump), who represent the Republican Pa&
