"Через відсутність власних вищих учбових закладів азербайджанська молодь була вимушена на початку XX ст. вступати на навчання до вузів інших регіонів Російської імперії. В Україні вона охоче вступала до вузів Києва, а саме Університету Св. Володимира, Київського політехнічного інституту, Київського комерційного інституту. В університеті для навчання обирали юридичний та медичний факультети, в комерційному інституті - економічне відділення. Окремі азербайджанські дівчата навчались на медичному відділенні Київських вищих жіночих курсів. По закінченні навчання реалізовували себе у приватній медичній і юридичній практиці, комерції, бо державна і військова служба для азербайджанців-мусульман в імперії була заборонена. Якщо впродовж 1901-1904 рр. у київських вузах навчалось лише кілька азербайджанців, то під час революційних подій 1905-1907 рр. азербайджанська молодь почала активніше вступати на навчання до них. Відтепер в університеті й інститутах міста щороку навчалось кілька десятків азербайджанців. До Лютневої революції 1917 р. у них навчалось загалом близько 200 азербайджанців. Здебільшого це були вихідці із знатних (беки) і соціально забезпечених (міщан, які володіли нерухомістю, мусульманського духовенства, службовців органів місцевого самовряду&вання) сімей. Прикметно, що навчались цілі азербайджанські родини, рідні й двоюрідні брати та сестри (Ахундови, Талишинські, Везірови, Алієви, Міртагієви). Хоча деякі навчались успішно, більшість були "трієчниками". Причинами навчальної неуспішності &й частої академічної заборгованості була "мовна проблема", а саме: недостатнє володіння російською мовою, складна адаптація в "чужому"для них краї".
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
