"Ми не пророкуємо, ми тверезо оцінюємо реальність і маємо чимало гіркого досвіду й розчарувань, щоб розуміти й хотіти, аби нинішні вже зійшли з політичної арени й повернулись на свій ігровий майданчик. Сил терпіти немає, а після трагедії з нашим літакомв Ірані й дивної реакції влади - й поготів. Нічого нового. Зазвичай переможці у владі ламають кому долі, кому - бізнес, кому - кар’єри, без співчуття і як наказ іншим. Вседозволеність, якщо не розпущеність влади, завжди будується на тому, що їй нічого не загрожує: перше - що її діяння незабаром забудуть, друге - що ресурсу, котрий перебуває у її руках, достатньо, щоб володарювати, скільки буде душі завгодно - третє. У цьому трикутнику геометрія кутів мінлива, вона залежить від політичної погоди та кон’юнктури. І влада найменше очікує, що людина буде робити те, що мусить робити. Але весь жах високосного часу, котрим можна вважати не лише нинішній 2020 рік, а й усе двадцяте століття, у тому, що в нього не було міцних моральних орієнтирів. Доказом приналежності до еліти хоч за Миколи Другого, хоч за Леніна-Сталіна було право безкарно позбавляти людину волі, гідності й, зрештою, самого життя".
