"Питання про співвідношення традиції і сучасності починає звучати на повний голос в Новий час і залишається актуальним у контексті викликів сьогодення. Для доби Модерну це питання обумовлене не випадковими форс-мажорними обставинами, а іманентною логікою її розвитку. Мета статті – розглянути традицію як творче начало, в якому знімається дуалізм нового і старого, традиціоналізму та модернізації, минулого і сучасного. Для досягнення зазначеної мети необхідно здійснити аналіз живої, творчої традиції як відповідального ставлення людини до світу, в якому долається однобічна абсолютизація минулого. Дослідження проведено із застосуванням методів теоретичного узагальнення, порівняльного аналізу, аналізу та синтезу, що дало змогу виявити значимість класичних форм думки для осмислення феноменів «традиція», «традиціоналізм» і «відповідальність». Ми наголошуємо на тому, що становлення новоєвропейського індивіда відбувається через взяття на себе відповідальності за все, що відбувається у його житті, відповідно минуле, традиція, звичаї втрачають притаманний їм автоматизм, проблематизуються, стаючи нічим ззовні не забезпеченими. Таким чином, питання про співвідношення традиції і сучасності не вичерпується протиставленням минулого і теперішнього, а відсилає до с&пособів існування людини, до притаманного їй обов"язку починати все те, що начебто відбувається саме собою, у тому числі і традицію. Спроби «відродження» культури, традицій поза активністю людини є спробами надати спадщині минулого статус наявного, п&родовжити її без пробудження спадкоємців. Штучне відтворення традиції задля забезпечення готових, сталих і надіндивідуальних орієнтирів людського життя у нестабільному, плинному світі породжує ідеологізований традиціоналізм".
