"Архівна сфера в Україні в останні десятиліття знаходиться у глибокому занепаді, а згадується в кращому випадку у зв"язку зі скандалами. Національна пам"ять. Це словосполучення досить нове в публічному дискурсі й останніми роками пов"язане в нас здебільшого з діяльністю Українського інституту національної пам"яті - урядової інституції, що опікується нашим складним і трагічним минулим від часів УНР до війни 1940-х, Чорнобиля й новітніх революцій. Проте національна пам"ять має ширше значення - це здатність проаналізувати, осмислити і прийняти складну, строкату й дуже суперечливу історію, вміння виділити з неї те, на чому базується наша спільна ідентичність, а також ідентичність, що формується на рівні кожного з нас, на рівні родини. Цю здатність формують усна історія, яку ми часто втрачаємо з носіями пам"яті, свідками й учасниками подій, а також архіви - те, чим держава мала би серйозно опікуватися. Архівна сфера в нас останніми десятиліттями перебуває в глибокій стагнації й занепаді. А згадки про неї супроводжуються як не трагедіями, як-от пожежа в Кам"янець-Подільському архіві, крадіжки в історичному архіві Львова, то скандалами, пов"язаними, приміром, із забороною копіювати на власний смартфон або з пошуком персональних даних у документах ХІХ ст&. (персональні дані стосуються виключно живих людей. - І.Р.).
