"Український кінопроцес у році, що минає, можна сміливо оцінити на "4", причому на тверду таку "четвірку". Чому? Тому що багато фільмів вітчизняного виробництва виходять у широкий прокат, і за них справді не соромно. Ми робимо кінопрограму вже десять років, і можу засвідчити, що за цей час я передивилася, напевно, десятки, якщо не сотні українських фільмів. Тому можу сказати, що з кожним роком їхня якість поліпшується, і вже не соромно радити ці фільми глядачам. І навіть не сумно дивитися їх на самоті вдома. Чому це оцінка "4", а не "5"? Та тому що, на жаль, не завжди члени комісії Держкіно обирають до свого списку для держфінансування ті фільми, які заслуговують на увагу. Можливо, треба більш системно аналізувати підхід до вибору цих стрічок, бо, на жаль, чимало вітчизняних фільмів, особливо історичних, - це наразі бутафорські історії, в яких немає життя, а є пафосні монологи з присмаком втомленої приреченості. Їх небагато, але вони є. Найбільша іміджева поразка нашої кіногалузі в 2019-му - це конкурс на посаду голови Держкіно".
