"На жаль, сьогодні поняття "захист прав дітей" в Україні не передбачає належної комплексності. Є дуже хороші, досить розвинені елементи. Але немає системності, бачення цілісної структури. До захисту прав дітей в Україні досі підходять секторально, тобтокожен сектор займається проблемою сам по собі. Тим часом європейський підхід потребує міжсекторальності. В Україні багато говорять про соціальні послуги, тоді як ЮНІСЕФ використовує ширше поняття - "соціальні сервіси". Соціальних сервісів в Україні - велике розмаїття. Є навіть такі, яких немає в інших частинах світу. Це непогано, адже кожна країна створює свою власну систему. Проблема в тому, що немає планування на основі даних, які сервіси працюють на рівні громади, району, області, скільки їх, іякі потреби вони покривають. Раптом вирішили, що проводимо деінституалізацію, і потрібні малі групові будинки (МГБ). Скільки, яких, яка в них потреба - даних немає. Країна кидається з крайнощів у крайнощі. Але розвиток має бути рівномірним. І не тільки за розпорядженням згори".
