"Саме слово "паліатив" для нашої країни досить нове. І не тільки для обивателя. Його часто не чули навіть лікарі. А вже розібратися зі смислами, котрі його наповнюють, - завдання практично непосильне. Поки що найбільшим досягненням залишається те, що в цей бік стали дивитися, а цю тему - обговорювати. Решта ж наразі просувається дрібненькими крочками і з великим опором. Один із начальників від медицини недавно, відвідуючи щойно відкрите паліативне відділення в одній із лікарень, поцікавився, чому немаєвиїзної бригади. Її немає, бо працювати нікому. Немає лікарів, які хотіли б узятися ще й за виїзди додому до важких пацієнтів. - Чому? - щиро здивувалося медичне начальство. - Ніхто з терапевтів не хоче ще півставочки заробити? Це чудово демонструє, наскільки люди, котрі приймають рішення, далекі від реальності…
Лікар паліативної допомоги - це не "терапевт на півставочки", і навіть не терапевт на повну. Це окрема спеціальність, якої в нас повноцінно не навчають. У жодному медичному виші в Україні немає такої спеціалізації. На багато сотень паліативних відділень, відкритих по всій країні, немає жодного лікаря такої спеціалізації".