У статті проведено аналіз історіографічних розвідок у галузі санітарної статистики в Україні в другій половині ХІХ – початку ХХ століття. У дослідженні використано методи джерелознавчого та історіографічного аналізу і синтезу, структурно-системний підхід, періодизація. Як один із наукових методів дослідження запропонована періодизація, що
дозволила виявити закономірності та особливості розвитку санітарно-статистичних досліджень у кожному часовому вимірі. Історіографічний аналіз досліджуваної проблеми проведено за трьома періодами: перший період – друга половина ХІХ – початок ХХ ст.; другий – радянський період (1917–1990 рр.); третій – сучасний, період незалежності України, з 1991 р. З’ясовано, що в другій половині ХІХ ст. домінували праці земських лікарів, представників наукових медичних товариств. Розкрито внесок земських лікарів у проведенні санітарно-статистичних досліджень. Чільне місце в масиві публікацій із проблем санітарної статистики належало вченим провідних університетів – Київського, Харківського, Новоросійського. Встановлено, що для другого історіографічного періоду (1917–1990 рр.) було характерно наявність значного масиву наукових розвідок як за рівнем теоретичних узагальнень, так і авторством публікацій. У цей період з’являються н&ові напрями розвитку гігієни, зокрема соціальної, фундаментальні дослідження в галузі санітарної статистики тісно поєднуються з її прикладними аспектами. Дослідження здійснюються як на університетських кафедрах, так і в спеціалізованих установах ВУАН&. Для сучасного історіографічного періоду характерно більш об’єктивне висвітлення історії становлення і розвитку санітарної статистики. До наукового обігу повернулися з спецсховищ архівів праці вчених-лікарів, які були репресовані тоталітарним режимо&м. Санітарна статистика стала досліджуватися як на рівні макро, так і мікроісторії, відбулося повернення в лабораторію творчого пошуку забутих імен учених-лікарів, подвижників медичної справи на теренах України.
