"КНР для України нині не є пріоритетним напрямком зовнішньої політики. Таке твердження може здатися дивним, коли йдеться про стратегічного партнера й одного з найбільших торговельних партнерів. Однак це саме так: у зовнішньополітичній стратегії про Китай ми майже не згадуємо. Але ж Китай - один зі світових лідерів, відсувати його на другий план своєї політики ми собі дозволити не можемо. Та річ у тому, що ми просто не знаємо, чим наповнювати проголошене стратегічне партнерство. Нам не пощастило з природними причинами для підвищеного інтересу з боку Піднебесної: ми не сусідимо з Китаєм, не є членом ЄС, не продаємо на світових ринках нафту й не є технологічними лідерами цивілізації. Якби кожна з перелічених обставин була реальністю, Пекін сам прийшов бидо нас. Але Україна бідна країна з купою проблем і хронічною переоцінкою власної важливості для світової політики. Китаю ми не надто цікаві, і доведеться постаратися, щоб стати привабливішими. В активі наших відносин - непоганий рівень торгівлі. На тлі порівнянних за масштабом економік наші торішні 10 млрд дол. виглядають непогано. Але ми поступаємося багатьом "однокласникам" обсягом китайських інвестицій і спільного виробництва. Та й від"ємне сальдо майже в 6 млрд дол. (до того ж яке зростає тими ж& темпами, що й уся торгівля) не додає оптимізму".
