"Відшелестіли… Сьогодні типографія надрукувала останній номер тижневика "Дзеркало тижня". Одна тисяча двісті сімдесят п"ятий. Керівниця "Укрпошти" у жовтні 1994-го сказала: "Пропоную парі! Через півроку ваша газета закриється". Минуло п"ятдесят разів попівроку, і час настав. Усе зрозуміло: "папір" у світі вмирає швидше, ніж журналістика загалом. Ми роками тягли жили й двічі обмотували навколо себе паски, щоб не закривати паперової версії. Скільки могли. Але душу все одно корчить почуття провини. Ніби ми зраджуємо тих, для кого "Дзеркало" у хаосі змін, фейків і поверховості було єдиним лакмусом своєї нормальності: виходить, не тільки я так думаю, так відчуваю, тому самому обурююся, на те саме сподіваюся. Але тижневик відходить разом із таненням більш невідтворюваного класу - інтелігенції. Ви чудові читачі! Розумні, з критичним мисленням, суворі, вимогливі. Дякуємо вам за підтримку, критику, небайдужість до газети й країни, за більш як 25-річну "вірність клубу". На ваших очах ми пройшли шлях від королів інсайду - через острів свободи, де в часи жорсткої цензури могли себе реалізовувати журналісти інших видань, - до заповідника смислів. Спостерігаючи за тим, як біля керма переважно дурні змінювалися негідниками, а негідники - дурнями, ми чомусь зав&жди були в опозиції. Втім, як і більшість із вас. Ми вдячні тисячам авторів "ДТ", серед яких, безумовно, є улюблені, постійні або випадкові, але завжди - думаючі. По-різному, але думаючі. У бухгалтерії "ДТ" накопичилися 250 тисяч гривень - розмічених&, але невиплачених гонорарів. При наших смішних тарифах - величезні гроші. Багато авторів просто не приходять по них, тому що для них головне - не розписатися у відомості за копійки, а достукатися зі своєю ідеєю, пропозиціями, баченням до тих, хто фо&рмує й приймає рішення".
